Жоржина

Джинні була пружиною натягнутою до сонця
Хвилиною секундою джинні була Жоржиною
На батьковому віконці сміялася ховалася під зорі
Вона не з тих вічнозелених малих що знатимуть життя

Ще знатимуть життя вона цвіла вона вже готова була
З головою в небуття пірнати у життя
Але море лиш для двох джинні шукала милого
З яким попливла б до сонця

Та знов одна вмивала сльози морем вона не з тих
Вічнозелених малих що знатимуть життя
Ще знатимуть життя вона цвіла
Вона вже готова була

З головою в небуття пірнати у життя але море